Хто не пам’ятає минулого – той не має майбутнього…

Історичні і культурні цінності — це надбання всього народу. Без їх збереження, вивчення і врахування минулого народу, нації неможливий цивілізований розвиток суспільства, нормальне становлення кожного громадянина нашої країни.

Охорона культурної спадщини залишається найбільш проблемним напрямом діяльності у сфері культури, оскільки її об’єкти – визначні місця, споруди, комплекси, а також території чи водні об’єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність – є найбільш вразливими щодо зовнішніх руйнівних впливів.

Відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» утворений Державний реєстр нерухомих пам’яток України, який містить перелік об’єктів культурної спадщини, які офіційно беруться державою під охорону. Після внесення до реєстру об’єкти культурної спадщини набувають статусу пам’яток.

На території Краснокутської селищної ради збереглося 13 таких пам’яток. Це «Михайлівська церква» в смт. Краснокутськ, «Тубсанаторій колишньої садиби», «Манеж», «Стайні», «Флігелі» та «В’їзні ворота» у с. Володимирівка, «Співочі тераси», «Комплекс лікарні для робітників Володимирівської економії», «Головний корпус лікарні», та два «Службові корпуси» у селищі Лісне, «Парк Каразінський дендрологічний» у Краснокутську та «Садибний будинок» у с. Пархомівка.

Нажаль, майже всі ці об’єкти знаходять у стані занепаду. І мова йде не тільки про вплив часу, а й про антропогенну діяльність. Чомусь, люди вважають, що мають право розбирати вікові будівлі, які несуть історичну цінність для нашої громади й України в цілому, нищити надбання наших предків.

Злочинні діяння, спрямовані на знищення, руйнування й пошкодження об’єктів культурної спадщини, демонструють зневагу до усталених у суспільстві ідеалів духовної краси, естетичного ставлення до пам’яток минулого, пам’яті попередніх поколінь.

Відповідно до Конституції України «культурна спадщина України охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність» (ч. 5 ст. 54 Конституції). Держава зобов’язує кожного не завдавати шкоди природі, культурній спадщині та відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66 Конституції). Згідно з цими конституційними положеннями, вирішене це питання і в Кримінальному кодексі України. Стаття 298 КК передбачає відповідальність за умисне нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури. Так, умисне нищення, руйнування чи псуванняпам’яток історії або культури караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років. Ті самі дії, вчинені щодо об’єктів, які є особливою історичною або культурною цінністю, караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища, караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Разом з тим втрати культурних цінностей, нерухомої спадщини, історичного вигляду нашого краю є незворотніми і непоправними. Будь-які втрати культурної спадщини неминуче відображаються на нинішньому та прийдешніх поколіннях, приводячи до духовного жебрацтва, фальсифікації історії, втрат історичної пам’яті, знищення інтелектуального та творчого потенціалу суспільства в цілому. Вони не можуть бути компенсовані ані створенням нових визначних творів, ані розвитком культури в цілому!